Книга Справедливості (початок)

Всьо прогрєсівноє чєловєчество переживає та прєдпрінімає всьо возможне до повернення Свирид Опанасович в лоно мордокніжья, бо без нього скучно та лячно. Навіть Мурзік Васильович вчоний кіт одставив у бік миску першокласної сметани і озаботився судьбою віртуальної іпостасі сєльського стратєга. Але всьо буде харашо, дєдушка вернецця, АТО переможе, Хуйло прийде справедливий піздєц. Ну, власне, про нього...

Традиційна нічна казочка в двох частинах.

Частина перша...

Князь Тьми сидів на березі Ахеронта у зеленому складаному кріслі та уважно поглядав за поплавцем. Довгу карбонову вудку підтримувала людська рука, що стирчала з піску. Час від часу рука розминала занімілі пальці, за що отримувала доброго копняка. Вудка хиталася, поплавець стрибав у воді, імітуючи клювання, господар пекла висмикував снасть та перекидав її знову. - Та ти заїбала шевелитися! Смірно стаять, опудало! У сітці поряд притихли кілька чорних здоровенних рибин, більше схожих на генномодифікованих бегемотів. Повелитель тіней потягнувся, потер поясницю та поліз до мініхолодильника за пивом. Повернувшись до крісла наглядач за душами зручно вмостився, закурив та зробивши кілька великих ковтків прямо з пляшки, уважно поглянув на поплавця... - Кхм... Кхе-кхе... - за спиною пекельного управителя нізвідки постала темна висока постать. - Маркуша, шо ти там кашляєш, простудіфіліс зарабовав, га!? - Як рибалка, шеф? Шо упіймали? - Та хіба то рибалка, блядь!? Річку засрали, одні бегемощі ловляця, а у мене від них ізжога... Скільки казать - ворота на ніч зачиняти! Душі зовсім схуїли - вчора путанку знов з під берега витягнув... Шо за пиздець, Маркуша!? Де дісціпліна і порядок? - Разберьомся і накажем, Вельзевул Плутонович! - помічник та особистий секретар князя тьми потицяв щось у планшеті... - А це шо за хуйня? - господар потойбіччя незадоволено зиркнув на предмет у руках помічника. - Ідьом в ногу со врєменєм, використовуємо сучасні технології, так сказать... - помічник про всяк випадок сховав пристрій за спину. - Знов з айтішніками всю ніч бухав?! Маркуша, я ж тебе попереджав - з заключонними ніяких взаімоотношєній і панібратства! Шо за блядство, я не понімаю? Я тут шо - пусте місце? Дай подивицця... - Кхм... Е-е-е... Так то ж для роботи, шеф, так сказать для ускорєнія виполнєнія і контроля поставлєнних високим руководством задач... Вчора торговий прєдставітєль ізвесной комп’ютерной фірми прилетів, от я у нього і купив... - Та давай уже, не пизди... Так, ломана “Вінда”, процесор - гівно, оперативки - кіт насрав, пластік - галімий... Ну понятно... Торговому прєдставітєлю тисячу років жрать китайську лапшу та запивать растворімим кофе до всирачки, ясно!? А ти перестань всяке гівно купувать, усе пекло ним забите... - Так точно, шеф! - Маркуша швидко потицяв у планшеті та знову сховав пристрій за спину. Вельзевул ковтнув пива та знову повернувся до риболовлі. Рука почухала пальця, отримала піздюліну та міцно вхопила вудку. - Кхм... Кхе-кхе... - за спиною пекельного управителя продовжувала стояти темна висока постать. - Маркуша, ну шо ти хочеш? У мене відгул, не зайобуй! - Шеф, там віп-особа прилетіла... Ви казали вам сообщіть об’язательно... - Віп-особа!? Давненько нікого не було... Хто там цього разу - пісатєль-бєлєтріст, поп-пєвєц чи може нарешті депутат верховної ради? - То всьо мєлоч по сравнєнію з єтім, Вельзевул Плутонович, вам буде дуже інтєрєсно!

На березі Стіксу стояв плюгавенький чоловічок маленького зросту у дорогому костюмі та лакірованих туфлях на високих підборах. Шкіра лиця нагадувала тонку порцеляну або пацанський барабан, на яку натягнули тонкий сигаретний папір. Очі... З першого погляду у тих очах ловився жахливий, пекельний жах, холод та неймовірна жорстокість. Вельзевулу стало навіть ніяково на кілька секунд. Подібного він не відчував кілька сотень років, напевне з часу розмови з Тімучіном. Але Тімучін був великим воїном, а тут якесь незрозуміле хуйло...

- Хароне-брате, шо з настроєнієм? - господар останнього пристанища душ ніжно обійняв сивого човняра за шию та почоломкав у неголену щоку. - Та блядь... Оце поки їхали я такого наслухався: мов, і пекла не має, і Стікс не існує, і ми тут усі - вигадки американської пропаганди. Вобщєм, хуйня якась незрозуміла... Тай не заплатив нікопья... Шо за ніщєброди пішли, я не розумію?! Брате, ти уже розберися тут! - Та всьо буде путьом, Хароне! Держи краба та катай на той беріг - он уже клієнтура пірса штурмує, так і білєтьорну будку рознесуть... Старий Харон хвацьо стрибнув у човна (ніхуя собі здоров’я у діда!) та швидко зник у тумані мертвої ріки.

Нєчто на каблуках продовжувало стояти на березі річки. Малік швидко перетягнув речі ближче, Вельзевул повільно відкоркував нову пляшку та зручно вмостився в улюбленому кріслі. - Маркуша, тарабань книжку, будемо ізучать подноготную клієнта. - Шеф, так от в елєктронному вигляді усе... - Маркуша, я тебе як переїбу зараз!!! Запхай той пластік собі сам знаєш куди. Я класіку люблю - книгу неси... Кілька непомітних бісів швиденько принесли величезну книгу Долі та поклали на спеціальну підставку, яка хуй знає звідки взялася. Князь потойбіччя ковтнув пива та поклав правицю на фоліант... Нєчто у дорогому костюмі продовжувало стояти у позі порцелянової ляльки. - Ітогі подвєдьом, - Вельзевул уважно читав велику книгу Долі.

Далі буде...